Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.413.309 + Р731.15

Рубрики:

Целіакія (хвороба Ги-Гертер-Гойбнера)

Фізичний розвиток дітей

Шифр НБУВ: Ж25721 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Безпечна інфузійна терапія у дітей вимагає глибокого розуміння основних принципів, що грунтуються на особливостях водно-електролітного обміну та кислотно-основного стану у дитячому віці. Вміст води й електролітів в організмі дитини підтримується в дуже вузьких межах, тому необхідно розуміти потенційні фізіологічні ефекти порушень балансу води та розчинених в ній речовин, тому що ці зміни завжди супроводжують періопераційний період. Періопераційна інфузійна терапія має прямий вплив на клінічний результат лікування, у зв'язку з чим її призначення повинно відповідати потребам хворого. Ціллю інфузійної терапії у хворих дітей у періопераційному періоді є підтримка ефективного циркулюючого об'єму та недопущення, де тільки можливо, інтерстиціального перевантаження рідиною. Крім знань фізіології і патофізіології водно-електролітного обміну в дитячому віці, для адекватної інфузійної терапії необхідно розуміння фармакології інфузійних препаратів, їх дозування, техніки застосування, порушення яких може негативно позначитися на прогнозі захворювання. Мета дослідження - вивчення змін гемодинамічних показників, водно-електролітного, кислотно-лужного обмінів за застосування різних інфузійних розчинів у періопераційному періоді. Роботу виконано на основі аналізу лікування 55 пацієнтів молодшого віку з ургентною абдомінальною патологією, яких залежно від виду проведення періопераційної інфузійної терапії було розподілено на 3 групи: 1-ша група - діти, у яких як інфузійну терапію в періопераційному періоді використовували гіпотонічні глюкозо-сольові розчини; 2-га група - діти, у яких використовували розчин Рінгера лактат; 3-тя група - діти, у яких використовували збалансований електролітний розчин Рінгера малат. Дослідження показало, що у дітей з ургентною абдомінальною патологією відмічається зневоднення організму та абсолютна гіповолемія, яка погіршується розвитком гіпоосмолярного стану, а для швидкої нормалізації гемодинамічних показників, водно-електролітного обміну, кислотно-основного стану та водних секторів організму оптимальною інфузійною рідиною має бути збалансований сольовий розчин з додаванням аспартату та малату.

Проведено комплексне клінічне, лабораторне й інструментальне обстеження 109 дітей віком 6 - 16 років з вегетативною дисфункцією і скаргами з боку органів травлення. Було вивчено симптоматику захворювань з урахуванням скарг та анамнестичних даних, результатів об'єктивного обстеження, загального клінічного дослідження крові та сечі, біохімічного дослідження крові, дослідження калу на яйця гельмінтів, даних електрокардіографії, консультацій лікарів-спеціалістів, ультразвукового дослідження органів черевної порожнини. Стан слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки та наявність моторно-евакуаторних порушень у вигляді рефлюксу оцінювалися за даними фіброезофагогастродуоденоскопії. Визначення евакуаторної функції шлунка проводилося під час ультразвукового обстеження за методом наповнення. Усім дітям було проведено вивчення вегетативної регуляції серцевого ритму за допомогою методу кардіоритмографії. Було проведено діагностику рівнів ситуативної (реактивної) та особистісної тривожності з використанням тесту Спілбергера. Виявлено групу дітей із синдромом вегетативної дисфункції (СВД) і моторними порушеннями верхнього відділу травного каналу (ВВТК). Вивчено клінічні прояви, фактори ризику виникнення, типи порушень моторної функції ВВТК за СВД у дітей, визначено зв'язок цих порушень з H. pylori. Всіх обстежених дітей було розподілено на 2 групи. Основна група - 87 дітей із СВД і порушеннями моторної функції ВВТК та група порівняння - 22 дитини із СВД без порушень моторної функції ВВТК. З метою проведення лікування дітей основної групи було розподілено на групи залежно від типу порушень моторної функції ВВТК: I група пацієнтів - із прискоренням моторної функції ВВТК та II група пацієнтів - з уповільненням цієї функції. Курс лікування пацієнтів обох груп тривав 30 днів. Було доведено ефективність лікування СВД з урахуванням типу моторних розладів ВВТК.

Гострі респіраторні захворювання (ГРЗ) у структурі загальної захворюваності посідають перше місце, що підтверджено інформаційними бюлетенями Всесвітньої організації охорони здоров'я, і сьогодні залишаються серйозною проблемою для охорони здоров'я й економіки різних держав, тому раціональний підхід до їх лікування є важливим для кожного практикуючого педіатра. В етіологічній структурі ГРЗ кожні 15 - 20 років відбуваються суттєві зміни структури основних збудників, що, безсумнівно, суттєво впливає на існуючі дігностичні та лікувальні заходи щодо терапії ГРЗ. Практично за будь-якої етіології захворювання в клінічній картині будуть присутні симптоми фарингіту й тонзилофарингіту. Проблема ефективного лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій і запобігання їм є актуальною в усьому світі, що пов'язане з їх значною поширеністю, схильністю до рекурентного перебігу й значними матеріальними затратами на лікування. Основним критерієм вибору терапії є мінімізація медикаментозного навантаження за достатньої ефективності лікування. З огляду на складність вибору препарату у разі призначення етіотропної терапії під час лікування гострих респіраторних захворювань верхніх дихальних шляхів у дітей особливого значення набувають препарати, здатні справляти місцевий протизапальний і саногенетичний ефект. Найбільш доцільне застосування комбінованих препаратів, що надають комплексну (антимікробну, протизапальну й знеболювальну) дію одночасно. Наведено сучасні дослідження, а також досвід практикуючих педіатрів щодо вибору оптимальної лікарської форми місцевого антибактеріального препарату для дітей, старших від шестирічного віку, під час лікування інфекцій верхніх дихальних шляхів у дітей.

Розглянуто функціональні порушення шлунково-кишкового тракту в дітей раннього віку (ДРВ). Частота функціональних гастроінтестинальних розладів є надзвичайно високою в усіх вікових групах, але в ДРВ функціональні захворювання фактично є варіантом норми: найбільш часто практичному лікарю доводиться стикатися з функціональними порушеннями травлення саме в ДРВ, що зумовлює підвищений інтерес педіатрів до їх етіології, патогенезу й терапії. Найбільш поширеними гастроінтестинальними порушеннями є дитячі кольки, зригування й запор - вони становлять більшу частину скарг, з якими батьки дітей першого року життя звертаються до педіатра. Незважаючи на те, що ці розлади не становлять великої небезпеки для життя і, як правило, не чинять суттєвого впливу на здоров'я дітей у майбутньому, вони значно впливають на якість життя, призводять до великої кількості невиправданих госпіталізацій, застосування надмірної фармакотерапії, порушують психологічний клімат у родині. Тому корекцію функціональних гастроінтестинальних розладів доцільно проводити не за допомогою медикаментів, а шляхом призначення продуктів функціонального харчування, зокрема замінників грудного молока, які отримують діти, що знаходяться на штучному вигодовуванні. Питання, пов'язані з застосуванням сумішей, що є замінниками грудного молока, особливо здатних коригувати малі травні дисфункції, є актуальною темою для обговорення клініцистів і лікарів педіатричного профілю.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.411.033.3-4

Шифр НБУВ: Ж25721 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.620.426.9

Шифр НБУВ: Ж25721 Пошук видання у каталогах НБУВ 

У літературному огляді надано загальні уявлення про розлади вегетативної нервової системи, або вегетативну дисфункцію, у дитячому віці. Синдром вегетативної дисфункції (ВД) є однією з найпоширеніших патологій серед популяції дітей, яка зустрічається у кожної третьої дитини, а у 17 - 20 % дітей з часом може стати основою розвитку артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, бронхіальної астми, частих респіраторних інфекцій. Пізня діагностика та неадекватне лікування ВД можуть призвести до значного зниження якості життя та розвитку нервово-психічних і соматичних захворювань. Лікування синдрому вегетативної дисфункції вимагає комплексного та індивідуального підходу в кожному конкретному випадку. Застосування рослинних препаратів є одним з ефективних і безпечних методів медикаментозної терапії ВД у дітей та підлітків. Безліч клінічних досліджень з використанням фітопрепарату, до складу якого входять таурин, густий екстракт пустирника (Leonurus cardiaca), густий екстракт плодів глоду (Crataegus oxyacantha L.), під час лікування ВД у дітей показали достатню ефективність і безпеку його застосування. Вплив терапії препаратом, до складу якого входять таурин, густий екстракт пустирника (Leonurus cardiaca), густий екстракт плодів глоду (Crataegus oxyacantha L.), на стан серцево-судинної системи під час лікування ВД у дітей характеризується: нормалізацією частоти серцевих скорочень, систолічного, діастолічного і середнього артеріального тиску, нормалізацією циркадного ритму (збільшенням числа дітей із нормальним циркадним типом артеріального тиску - dippers), зменшенням імовірності виникнення непароксизмальної тахікардії, відновленням збудливості водія ритму, зниженням прояву синдрому ранньої реполяризації шлуночків. Таким чином, фітопрепарат, до складу якого входять таурин, густий екстракт пустирника (Leonurus cardiaca), густий екстракт плодів глоду (Crataegus oxyacantha L.), можна вважати препаратом первинного вибору під час лікування синдрому ВД, що супроводжується схильністю до розвитку артеріальної гіпертензії.

Наведено сучасні погляди іноземних авторів щодо питань поширеності, етіології та патогенезу, діагностики, лікування і профілактики інфекції сечової системи (ІСС) у дітей раннього віку (0 - 3 роки). Наголошено, що ІСС залишається найбільш поширеною інфекцією у дітей до 2 років і посідає - 2-ге - 3-тє місце серед всіх інфекцій дитячого віку. ІСС залишається глобальною проблемою педіатрії. Діагностика захворювання у дітей перших 3 років життя не є простим питанням. Так, у неонатальному періоді симптоми й ознаки ІСС неспецифічні: температурна нестабільність, порушення периферичного кровообігу, летаргія, дратівливість, апное, анорексія, погане смоктання, блювання, тривала жовтяниця та ін. Сечовий синдром у таких дітей зустрічається рідко, але вважається більш специфічним. У новонароджених з ІСС існує висока ймовірність бактеріємії, що свідчить про актуальність гематогенного шляху поширення інфекції. Доведено, що діти з функціональною або анатомічною патологією органів сечової системи, з імунодефіцитом схильні до ІСС. Акцентована важливість своєчасної діагностики захворювання та ризик факторів її реалізації. У цьому сенсі має значення розробка неінвазивних методів і пристроїв для збору сечі у малюків з максимально виключеним ризиком забруднення зразка. Є нагальна потреба у виявленні більш специфічних біомаркерів для підвищення точності і швидкості діагностики ІСС, у сучасних бактеріологічних методах культуральної ідентифікації. Проводиться апробація нових неінвазивних методів дослідження, таких як МРТ без контрасту й ультразвукова допплерівська методика для тканинної та мікросудинної візуалізації відповідно. Деякі аспекти ІСС залишаються дискутабельними. До них належать питання природного розвитку захворювання, оптимальні варіанти антибактеріального режиму, профілактичного ведення пацієнта та ін. Останнім часом в усьому світі стійкість до протимікробних препаратів зростає із появою організмів, що продукують бета-лактамазу з розширеним спектром дії. Отже, слід використовувати антибіотик найменш широкого спектра дії з урахуванням даних локальної чутливості. Рекурентна ІСС зазвичай не призводить до утворення рубців на нирках у дітей без структурної ниркової аномалії. Таким чином, беручи до уваги побічні ефекти і появу резистентності, рутинна антимікробна профілактика рідко виправдовується. У цьому сенсі доречним стає опрацювання нових вакцинних композицій і складів для лікування і профілактики рекурентної ІСС, в тому числі у дітей молодшого віку.

Инфекционный процесс, вызванный патогенными бактериями, может сопровождаться формированием биопленки, что предопределяет сохранность бактерий и снижение эффективности действия антибактериальных средств. Разработка препаратов, которые способствуют диспергированию бактериальной биопленки, является одним из важнейших терапевтических направлений, способствующих решению проблемы лечения бактериальных инфекций, вызванных микроорганизмами, резистентными к действию антибактериальных средств. Одной из целевых, участвующих в формировании биопленок бактериальных молекул, которая может быть подвергнута медикаментозной регуляции, является вторичная мессенджерная нуклеозидная молекула - циклический дигуанозинмонофосфат (ц-ди-ГМФ). Медикаментозное подавление уровня внутрибактериальной концентрации мессенджерной молекулы ц-ди-ГМФ или блокирование ее активности позволяет предотвратить формирование и вызвать разрушение бактериальной биопленки, что сопровождается увеличением эффективности лечения бактериальных инфекций. Снижение внутрибактериальной концентрации ц-ди-ГМФ может быть достигнуто ингибированием процессов синтеза за счет: подавления активности DGC; ограничения доступности субстратов, необходимых для синтеза ц-ди-ГМФ; усиления деградации молекулы ц-ди-ГМФ за счет активации PDE. Терапия инфекционных заболеваний, которые сопровождаются формированием биопленок, требует медикаментозной индукции диспергирования бактерий из биопленок и применения целенаправленных антибиотических лекарственных средств, вызывающих гибель высвобожденных из биопленок бактерий. Использование аналогов ц-ди-ГМФ, нарушающих функционирование нативного ц-ди-ГМФ, и блокирование таргетных рецепторов и других молекулярных структур также может приводить к диспергированию бактериальной биопленки. Лекарственные средства, модулирующие активность ц-ди-ГМФ, позволят повысить эффективность лечения бактериальных инфекций, которые сопровождаются формированием биопленок.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.415.160.23

Рубрики:

Цукровий діабет у дітей

Шифр НБУВ: Ж25721 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Хронічне інфекційне запалення нижніх дихальних шляхів, що формується на основі генетичного дефекту вже в перші роки життя, є ключовим фактором у хворих на муковісцидоз (МВ) та визначає прогноз захворювання. Спектр мікроорганізмів, що ідентифікуються з нижніх дихальних шляхів, є досить специфічним для МВ, але існують динамічні зміни, регіональні відмінності за фенотипами та чутливістю до антибіотиків. Мета дослідження - моніторинг результатів мікробіологічного дослідження мокротиння дітей м. Дніпро, хворих на МВ, для визначення особливостей місцевого профілю збудників, їх чутливості до антибіотиків і змін спектра за період із 2008 по 2019 р. Обстежено 37 дітей із МВ віком від 1 до 18 років. Усім хворим на МВ було проведено мікробіологічне дослідження мокротиння з визначенням видової належності виділених штамів бактерій і чутливості до антибіотиків. Також проаналізовано 1257 результатів мікробіологічного дослідження мокротиння хворих на МВ - мешканців Дніпропетровської області за 2008 - 2018 рр. Виявлено, що за останні 10 років у структурі етіологічно значущих патогенів хронічної інфекції нижніх дихальних шляхів у дітей із муковісцидозом спостерігається поступове збільшення частки Staphylococcus aureus та Pseudomonas aeruginosa за зменшення поширеності Haemophilus influenzae. Серед грибів частіше висіваються Candida albicans та Aspergillus fumigatus. Установлено, що більшість виділених штамів Staphylococcus aureus були резистентними до дії незахищених амінопеніцилінів, карбоксипеніцилінів, цефалоспоринів I та II генерацій. Мукоїдні штами Pseudomonas aeruginosa характеризувалися досить високим рівнем антибіотикорезистентності до захищених цефалоспоринів III та IV генерацій, фторхінолонів. Висновки: за період спостереження з 2008 по 2019 р. видовий склад мікробіоти дихальних шляхів у дітей із муковісцидозом у м. Дніпро не змінився, проте суттєво змінилося співвідношення мікроорганізмів, що висіваються. Staphylococcus aureus та Pseudomonas aeruginosa залишаються провідними патогенами інфекцій нижніх дихальних шляхів у хворих на МВ, однак відмічається зростання резистентності вказаних патогенів до сучасних антибактеріальних препаратів. Визначення рівня резистентності мікроорганізмів у конкретного хворого сприяє адекватному підбору антибактеріальних препаратів для лікування загострень хронічної бронхолегеневої інфекції відповідно до розроблених протоколів лікування і перешкоджає селекції стійких штамів мікроорганізмів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.601.31-3

Шифр НБУВ: Ж25721 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.413.302.2 + Р281.7/9

Рубрики:

Розлади рухової функції кишечника у дітей

Окремі групи лікарських речовин, засобів і препаратів

Шифр НБУВ: Ж25721 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - визначити вплив консервативної терапії на генетично зумовлені порушення метаболізму кісткової тканини у хворих на вітамін-D-резистентний рахіт. На базі консультативно-поліклінічного відділу ДУ "Інститут травматології та ортопедії НАМНУ" було обстежено та проліковано 39 пацієнтів із діагнозом "вітамін-D-резистентний рахіт, фосфат-діабет" (ВДPР). Консервативне лікування пацієнтів проводилось в кілька етапів. Перший етап включав повне обстеження пацієнта на визначення рівня кальцію і фосфору у крові та сечі, кальцидіолу та кальцитріолу крові, показників паратиреоїдного гормона та остеокальцину, а також маркера кісткоутворення P1NP і остеорезорбції B-CTx. На першому етапі в обов'язковому порядку діти проходили генетичне дослідження. Мета дослідження - виявлення змін (поліморфізму) в алелях рецепторів до вітаміну D (VDR) та колагену першого типу (COL1). Обстеження на наступних етапах проводилось повністю, окрім генетичних досліджень. Всебічне вивчення метаболізму вітаміну D та біохімічних показників життєдіяльності кісткової тканини у хворих на ВДРР, включаючи формування органічної основи кістки, надало змогу грунтовно вивчити деякі питання патогенезу та суті остеомаляційних і в подальшому остеопоротичних змін різного ступеня. Залежно від цих змін вдалось розробити різні схеми медикаментозної корекції порушень кісткового метаболізму за фосфат-діабету. Висновки: лікування ортопедичних проявів вітамін D-резистентного рахіту має розпочинатись з 60 000 одиниць вітаміну D, 12 мкг альфакальцидолу та 18 г кальцію гліцерофосфату на місяць. Після 3 міс лікування має проводитись повторне вивчення показників кісткового метаболізму, внаслідок чого доза вітаміну D чи гормональної форми вітаміну D (альфакальцидолу) може змінюватись. Кальцій-фосфорну суміш діти мають споживати в середній дозі 600 - 800 мг на добу.

Запальні хвороби кишечника на сьогодні є однією з актуальних проблем дитячої гастроентерології, що зумовлено стрімким поширенням даної патології, зміщенням дебюту хвороби на ранній вік дитини (перші 3 роки життя), формуванням тяжких ускладнень, низькою ефективністю сучасних схем лікування. Проблема виразкового коліту в дітей вимагає подальшого всебічного вивчення, в тому числі факторів ризику виникнення захворювання, що надасть змогу формування груп ризику розвитку хвороби, обгрунтування профілактичних заходів з запобігання їй. Вивчення факторів ризику проводилось шляхом опитування 100 матерів, діти яких хворіли на виразковий коліт. Контрольну групу становили 30 матерів здорових дітей. На підставі математичного аналізу медико-біологічних факторів ризику розвитку виразкового коліту в дітей визначено найбільш значимі: обтяжена спадковість по захворюванням органів травлення, а саме хворобам кишечника, кишечні дисфункції в ранньому віці, повторні курси антибіотикотерапії, вторинна лактазна недостатність, часті респіраторні хвороби. Розроблено алгоритм прогнозування виразкового коліту в дитячому віці, обгрунтовано підходи до профілактики даної патології.

Наведено дані про сучасні клінічні прояви системного червоного вовчака (СЧВ) у дітей та підлітків з описом поліморфізму окремих симптомів ураження шкіри, кістково-м'язової системи та внутрішніх органів, які є складними щодо ранньої діагностики захворювання. Висвітлено питання класифікаційного аналізу СЧВ, акцентовано увагу на тому, що класифікаційні критерії не завжди достатні для ранньої діагностики захворювання в дитячому віці, що в окремих випадках призводить до "випадання" хворих із неповністю сформованими синдромами та/або нетиповими формами захворювання. Діагностичні критерії СЧВ SLICC (2012) є достатньо інформативними, але вони не знайшли широкого впровадження в клінічній практиці дитячої ревматології. Наведено класифікаційні критерії ACR/EULAR (2017). Подано результати динамічного моніторування стану 22 пацієнтів, які протягом останніх 10 років лікувались у дитячій клініці інституту. Показано, що у 28 % хворих діагноз було верифіковано лише за повторних госпіталізацій, у 10 % - майже через 6 років після дебюту хвороби. Наведено опис окремих клінічних випадків СЧВ: у пацієнта з первинно-хронічним перебігом (ураження шкіри та кістково-м'язової системи) і дитини з підгострим тяжким перебігом хвороби з ураженням нирок. Висвітлено можливості їх діагностики в дебюті захворювання за застосування запропонованих ACR/EULAR (2017) класифікаційних критеріїв СЧВ. Застосування сучасних клінічних та імунологічних критеріїв діагностики СЧВ здебільшого надає змогу встановити діагноз у ранні терміни захворювання та своєчасно розпочати патогенетичну терапію.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.412.301.1 + Р716.2

Рубрики:

Пневмонії у дітей

Патологічне акушерство

Шифр НБУВ: Ж25721 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Для ефективного реагування на спалахи ентеровірусної інфекції, запобігання її поширенню й у зв'язку з необхідністю підвищити рівень обізнаності лікарів для своєчасної діагностики захворювання цієї етіології, вчасного інформування органів спостереження за формуванням і поширенням епідемічних варіантів вірусів створено алгоритм дій лікаря першого контакту у разі виявлення хворої дитини, підозрілої на інфікування ентеровірусом. Першочергове завдання лікаря першого контакту - вчасно запідозрити ентеровірусну інфекцію. Далі надати чітку інструкцію батькам із зазначенням "червоних прапорців" - симптомів, у разі появи яких необхідне негайне звернення до лікаря. А також слід виявити тяжку форму захворювання для своєчасної госпіталізації пацієнта, вибрати обгрунтовану тактику лікування на амбулаторному етапі, ліквідувати джерело загрози поширення інфекції. Запропоновано алгоритм діагностики й лікування ентеровірусної інфекції на амбулаторному етапі надання педіатричної допомоги, спираючись на міжнародний консенсус A Guide to Clinical Management and Public Health Response for Hand, Foot and Mouth Disease (2011). Вироблення єдиної лікувально-діагностичної тактики стосовно хворих на ентеровірусну інфекцію і контактних з ними осіб є необхідною умовою ефективності надання допомоги даній категорії пацієнтів в умовах реорганізації національної медичної галузі, реалізації чого має допомогти запропонований алгоритм дій лікаря першого контакту у разі виявлення хворої дитини, підозрілої на інфікування ентеровірусом.

На основании литературных источников представлены современные данные об основных патогенетических особенностях коронавирусной инфекции, связанной с вирусом SARS-CoV-2, вызвавшим в 2019 г., по определению Всемирной организации здравоохранения, пандемию. В литературном обзоре подробно освещены процессы связывания вируса SARS-CoV-2 с рецептором клеток человека, которые экспрессируют ангиотензинпревращающий фермент 2 (АСЕ2), а также интернализация, репликация вируса и высвобождение новых вирионов из инфицированной клетки, которые поражают таргетные органы (легкие, пищеварительный тракт, сердце, центральную нервную систему и почки) и индуцируют развитие местного и системного воспалительного ответа. Описаны существующие способы медикаментозного воздействия, препятствующие инфицированию человека вирусом SARS-CoV-2. Выделены основные эпидемиологические моменты инфицирования вирусом SARS-CoV-2, указывающие на преимущественное поражение пожилых людей и чаще лиц мужского пола в связи с более высоким уровнем экспрессии АСЕ2, в большей степени в альвеолоцитах, чем у лиц женского пола. Продемонстрированы механизмы развития ответной реакции врожденной и адаптивной иммунной системы макроорганизма на инфицирование вирусом SARS-CoV-2. Представлены терапевтические стратегии, связанные с влиянием на различные этапы жизнедеятельности вируса SARS-CoV-2: интернализацию - использование солютабных доменов S-белка, антител против S-белка, одноцепочечного вариабельного фрагмента антител к АСЕ2 или ингибирования гликозилирования клеточных рецепторов, блокирования взаимодействия S-протеина вируса SARS-CoV-2 с протеином ACE2 и подавления интернализации вируса за счет назначения препаратов хлорохин и гидроксихлорохин; репликацию - ингибирование вирусной РНК-зависимой РНК-полимеразой и применение фавипиравира, ненуклеозидного противовирусного препарата триазавирина, антиретровирусных препаратов (лопинавира в сочетании с ритонавиром), нелфинавира, рибавирина, галидесивира, умифеновира, ингибиторов химотрипсиноподобной протеазы (цинансерина, флавоноидов) и папаиноподобной протеазы. Вышеперечисленные терапевтические методы в ближайшем будущем будут направлены на предупреждение развития и лечение как острого респираторного дистресс-синдрома, так и состояний, обусловленных поражением других таргетных органов при COVID-19.